четвер, 29 травня 2014 р.

У гості до бібліотеки завітала збирачка поліських пісенних перлин – Олександра Кондратович.


         Цікаво і пізнавально відбулася в бібліотеці-філії № 5 КЗ «Луцька міська ЦБС» зустріч юних користувачів (учнів 5-х класів ЗОШ №10) із волинським етнографом Олександрою Павлівною Кондратович, автором книг «Калиновий квіт Полісся», «Коса моя шовковая», «Народний календар Волинського Полісся», «Українські звичаї: Народини. Коса ж моя…» та інші.

         Олександра Павлівна розповіла, як стрічалася з мудрими, самовідданими хранителями народнопісенного мистецтва, про погляди українців, зокрема поліщуків на сім’ю, родинні стосунки, дотримання і збереження давніх традицій і звичаїв нашого народу. Цікаві розповіді доповнювали піснями, які записувала від земляків. В цих піснях вона передавала душу народу, її думи.

         Олександра Павлівна ні на мить не пориває зв’язків з рідним краєм, вона живе його радощами і проблемами.
         Доповненням до заходу був бібліографічний огляд літератури по книгах Олександри Кондратович, який підготували студенти ІІ курсу бібліотечного відділення Луцького училища культури: Анастасія Тарасич та Ірина Кухарук.


         Діти з задоволенням задавали письменниці запитання про захоплення, творчі плани і щасливі повернулися до школи з автографом.

неділя, 18 травня 2014 р.

«Всією сім’єю до бібліотеки»

«Читаю я, читає вся моя сім’я» під такою назвою відбувся день сімейного читання в бібліотеці-філії №5 КЗ «Луцька міська ЦБС», присвячений Міжнародному дню сім’ї. Це свято родинне, дарує любов і віру в майбутнє, усвідомлення свого коріння, роду.

         «Хай вогнище наше горить, не згорає, домашнім теплом всі серця зігріває, уся мудрість книг об’єднає родину у прагненні знань та читанні родини» - про це вела мову завідувач бібліотеки Столярова Людмила Андріївна.

         На свято прийшли сімї: Романюк Т., Громик Т., Нікітюк Н., Шевчук Л., Нікішин В., Свід С., Сасюк Д., Піцик С. які розповіли про значення книги в їхнім сім’ях. Ділилися спогадами про свої перші книги.



         Про мир і злагоду в сім’ї, родинне тепло, взаєморозуміння батьків і дітей читала в своїх віршах дитяча письменниця Наталія Бугай. Діти прийняли участь в іграх, читали вірші про сім’ю, мудрість батьків, щирість братів і сестер.





середа, 14 травня 2014 р.

Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтераповітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде на роботу. Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.
На цей час припадають його перші спроби літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частину зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів згодом опублікував його брат Іван Білик у збірниках «Народные южнорусские сказки» (18691870) та «Чумацкие народные песни» (1874).
З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов'язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). І. П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 1860-х років публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.
Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою П. Рудченка. Уриваючи час від відпочинку, просиджуючи вечори за письмовим столом, він з натхненням віддається улюбленим заняттям. Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані прибраним ім'ям Панас Мирний, з'явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році. Попри те, що в 1870 — 1880-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, в зв'язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкувались переважно за кордоном і в Наддніпрянській Україні, тому були майже невідомі широким колам читачів.
Панас Мирний (праворуч) та Іван Білик.1881 рік.
Так, 1874 року в журналі «Правда» побачили світ нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П'яниця», а в1877 році в Женеві з'являється повість «Лихі люди». Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і подано до цензури, але в зв'язку з так званим Емським указом 1876року в Росії цей твір не був опублікований і теж вперше з'являється в Женеві у 1880 році.
Тільки в середині 1880-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху «Рада», який видавав Михайло Старицький у 1883 — 1884 pp., публікуються перші дві частини роману «Повія» та два оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться»1886 року в Києві виходять збірник творів письменника «Збираниця з рідного поля» та комедія «Перемудрив». Одночасно Мирний продовжує виступати і в західноукраїнських збірниках та журналах, де друкуються такі його твори, як «Лови»«Казка про Правду та Кривду»«Лимерівна», переспів «Дума про військо Ігореве».
Літературні інтереси Панаса Мирного тісно поєднувалися з його громадською діяльністю. Ще за молодих років він був зв'язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія», який був утворений у Полтаві; під час обшуку в нього були знайдені заборонені політичні видання.
Підтримував Панас Мирний тісні зв'язки з багатьма діячами української культури — ЛисенкомСтарицькимКарпенком-Карим,КропивницькимКоцюбинськимЛесею УкраїнкоюЗаньковецькоюБілиловськимЖарком. Як член комісії міської думи він бере активну участь у спорудженні пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві.
Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з відозвами, в яких закликає до боротьби за свободу й рівноправність жінок. Співпрацює з журналом «Рідний край», який 1905 року почав видаватися в Полтаві. У ряді своїх творів («До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців») відгукується на революційні події.
Коли 1914 року було заборонено вшанування пам'яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення діями російської влади. Не дивно, що в 1915 р. поліція розшукує «політично підозрілу особу» Панаса Мирного.
Через те, що письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та й для офіційних властей була таємницею. Та справа ще й в тому, що Панас Мирний, як людина виняткової скромності, вважав, що треба дбати не за популярність своєї особи, а за працю на користь народові.
Після встановлення Радянської влади в Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ.
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року. Поховано його в Полтаві.


четвер, 8 травня 2014 р.

"Перемога одна на всіх"

       Уклонімося тим, хто поліг у бою,
Хто прикрив рідну землю собою.
Свято мужності й радість велику свою
Розмішаєм живого сльозою.
Війна … Скільки вона наробила горя, скільки життів забрала в небуття, скільки страждань змусила винести? Але наші люди, наші ветерани, колишні воїни – все подолали, все стерпіли. Що їм довелося перенести? І холод, і голод, і злидні, і страх. Вони мужньо пройшли цей етап в історії, ніколи не опускаючи очей, ніколи не падали духом. Але ця війна залишає великий слід в історії нашої країни, в пам’яті кожної людини, про це велася мова на уроці-памяті «Перемога одна для всіх» в бібліотеці, для учнів 5-А класу ЗОШ №10.

         В кожній сім’ї пам’ять про цю війну буде жити завжди, адже в кожній з них, чи то прадід, чи то прабабуся, брали у ній участь. Скільки разів доводилося  слухати розповіді про страшні події, про це розповіли ведучі – учні гімназії №18 Підкова Тетяна та Дудій Анастасія.

         Ми не повинні забувати Велику Вітчизняну війну, щоб не допустити іншої. І пам’ятати тих, кого вже немає. Про це читали в віршах користувачі бібліотеки учні ЛНВК №22 для свої однолітків, які прийшли на урок памяті присвячений Дню Перемоги в Великій Вітчизняній війні від німецько-фашистських загарбників.




         Доповненням заходу є книжкова виставка «Будь славен день святої Перемоги»,де представлена література про бої, які проходили на Волині, вшанування полеглих в роки священної війни. Ніхто не забутий, ніщо не забуте!

Про визволителів Волині ми сьогодні згадаємо й вшануємо їх пам'ять.