Ляльковий театр "Дзвіночок"

                        Ляльковий театр " Дзвіночок"

При бібліотеці-філії №5 діє з 1985 року ляльковий театр " Дзвіночок". Театр ляльок - веселий захоплюючий вид мистецтва. На сцені театру ляльок можна побачити різноманітні лялькові вистави. Головне завдання - зацікавити дітей в організації лялькового театру. Так діти підвищують свій  культурний рівень, прищеплюється любов до праці, розвивавають свою творчу ініціативу, організаторські вміння .                                                 


Рік заснування гуртка - 1985 рік

Мета та завдання гуртка :
розвивати у дітей почуття прекрасного , шляхом ознайомлення їх із казками.
Девіз гуртка :
Виступаєм залюбки - бо в руках у нас  ляльки
Періодичність засідань гуртка :
Два рази на місяць
Форми роботи:
Практичні заняття ,виготовлення іграшок , репетиції вистав
Кількісний склад гуртка - 8 учасників

Наші учасники:

Наші  вистави:
Свято Миколая
Дійові особи:
1.Святий Миколай – у червоному вбранні і короні. Обов’язкові атрибути: мішок з подарунками та ослом.
2. Пугач – старий великий птах з роду сов, уособлення мудрості та нічних таємниць (або жахів).
3. Ворона – цікава гострозора пташка, яка не пропустить жодної «придибанції».
4. Білка Чача – швидка і проворна красуня, турботлива мама.
5. Чак – білченя, дуже непосидюче, надто цікаве, скрізь перше на видумки – «генератор ідей». Шубка вогненно-рудого кольору. Характер холеричний.
6. Цок – білченя, брат Чака, більш обережне, піддається впливу, більш чуттєве за брата. Шубка – дещо світліша. Махери м’якші. Виконавець.
7. Песик Чапик – невеликий пелехатий собачка, вірний друг і помічник, «добра душа». Незамінний слуга і виконавець.
8. Киця Люся – елегантна, манірна і мудра кішка, яка прекрасно пристосована до виживання при будь-яких умовах; інтелектуалка, сторонниця справедливості і милосердя. Ідейний натхненник і лідер.
9. Петрик – звичайний хлопчик з добрим серцем, любить тварин і природу, слухняний і щирий, уміє співпереживати. Надійний друг.
10. Кузька – зайченя, життєрадісне і грайливе, любить пригоди, надійний друг, готове завжди прийти на допомогу.
Дія 1.
Картина 1.
Засніжена лісова галявина. Збоку кремезне дерево з дуплом, далі ялинка та інші дерева. З другої сторони кущі. Посередині – великі кучугури снігу.
Світає. Перші сонячні промені ковзнули по галявині і злякали старого Пугача який кліпаючи тупцює на гілці.
Пугач:
У-у-ух! Пу-гу-гу! Пу-гу!
Що це блискає у очі? –
Засліпило раз і другий …
А, це сонце гратись хоче!
Розлило вогні червоні
І замети підпалило …
Ніч закінчилась, Вороно, -
Розминай затерплі крила.
Ворона:
Кр-расно дякую, сусіде!
Пр.-р-рокидайтесь! Добр-рий р-р-ранок!
Вже мороз на спадок піде, -
Готувати слід сніданок!
(З дупла дерева виглядає білка Чача)
Білка Чача: (заклопотано озирається на всі боки,б’є лапкою об лапку)
Всім привіт! Оце морозець!
Зовсім пальці подубіли!
Чи не чули ви прогнозу?
Що нам ждати до неділі?
Ворона:
Жде нас ще заміть до ночі, -
Стужа меншою не стане…
Має пр.-раво … хоч не хочеш,
А відер-риєш чемодани…
Білка Чача:
Слід вдягнутися тепліше
І малечі наказати,
Щоб посидіти в дуплі ще
І не квапились гуляти …
(ховається в дуплі, а потім з’являється знову з кошиком)
Маю я до вас, сусідо,
Ще прохання дуже ревне:
Як мої два непосиди
Із дупла чкурнуть напевно, -
Ви погляньте звисокості
З ким там вештатися стануть, …
Поки я цим рудохвостим
Діставатиму сніданок.
Ворона:
Доб-ре!  Добр-ре! Подивлюся!
Зар-разом погр-ріюсь тр-рішки!
Поспішай-но, в ліс, матусю!
Хай тебе не зр-радять ніжки!
(Білка Чача зникає)
Картина 2.
       Тиша. Верховіття стає зовсім освітленим. Ворона зручно вмощується на гілці біля стовбура і ховає голову в плечі. Спить. Двері дупла тихенько відчиняється. З них, по-черзі, визирають білченята Цок і Чак.
Чак:
Постривай! Дай спершу гляну:
Спить ворона чи не спить …
Спить! А це вже непогано …
Тихше! Засувка скрипить!
Цок:
Все гаразд, - замкнуті двері!
І наглядача нема.
На снігу, як на папері,
Розписалася зима!...
Чак:
З ким би в «хованки» погратись,
В «довгі лози» чи «квача»?...
Цок:
А давай, гайнемо брате,
І провідаєм Зайча.
Як воно там? Чи вціліло?
Чи діставсь мороз до вух?..
Чак:
Це, звичайно, добре діло …
А який в нього кожух?
Чи посмиканий сіренький,
А чи вже новий, - біленький?
(Зникають)
Картина 3.
         Тим часом на галявину, тягнучи санчата, виходить Петрик і собака Чапик. На санчатах сидить кішка Люся.
Чапик:
Гав-гав-гав! Втомились лапи!
Скільки можна їх тягати?
Петрик:
Ой, по-нашому балакать
Ти давно став, пелехатий?
Люся: (потягаючись на санчатах)
Людську мову завше знали…
Тому й ділимо од віку, -
Не за хліб і не за сало, -
Дружбу щиру і велику.

Бережемо від напасті
Ваші душі, ваші житла …
А потрібно нам для щастя:
Трішки ласки, трішки світла …
(Петрик аж присів, і зачудовано розглядається).
Петрик:
А чому ж ви, як закляті,
Не говорити ніколи?
Люся:
Бо дано нам розмовляти
В день святителя Миколи!
Петрик:
Значить, ви не випадково
Хмиз зі мною йшли збирати?..
А я вів на повідкові
Свого друга, свого брата?...
(Хапається за голову).
Чапик:
Не журись!.. Ми без образи …
Ти ні в чім не винен, Петю!..
А тепер ходімо разом
Розгрібати ці замети…
Ворона: (раптово прокинулась, стрепенулась і побачила непроханих гостей)
Кар-раул! Гр-рабують зр-ранку!
Цілий ліс пер-рерубають!
Чапик: (бігає і все обнюхує)
Ми «полазники», панянко!
Всіх вітаєм з Миколаєм!
Люся:
Ми прийшли за хмизом тільки,
Щоб зварити меду й пива.
Чи вам жаль галузок кілька,
Що з-під снігу ми вхопили?
Петрик:
Ми й не думали рубати
І найменшої гіллячки …
З-під заметів цих чубатих
Хмиз дістать – ото задачка!
Ворона:
Ну, то інша р-річ!.. Пр-робачте!..
Нащо вам ота лозина?
Петрик:
«Миколайчиків» гарячих
Мама нам спекти повинна.
Бо сьогодні в кожнім домі
Ждуть святого Миколая.
Навіть, людям незнайомим
Щастя-радості бажають!..
Ворона: (ковтаючи слину)
То, напевно, дуже смачно!!!
Петрик:
Ми усім, по-трохи, вділим …
Ворона: (спохопившись, починає метатися в різні сторони)
Ой, яка я необачна!
Де ж це Чак і Цок поділись?
Не догледіла! Пр-ропали!
Що скажу я бідний Чачі?
Ой невже я їх пр.-роспала?
А вона ось-ось пр.-рискаче…
Петрик:
Чим стривожились так дуже?
Хто ті, - Цок і Чак, - скажіте?
Ворона: (розпачливо)
Ой пр-рийшлось мені сутужно, -
Як цей сор-ром пер-режити?
Пр.-ровор-ронила малечу:
Чак і Цок – то білченята …
Насувається хур-ртеча –
Світу білого не знати …
Де поділися – не знаю.
В котр-ру стор-рону не кинусь:
Тут – нема і там – немає, -
Нер-розумні дві дитини …
Петрик: (гукає)
Чапик! Чапик! Йди до мене!
Що ти риєш сніг пухнастий?
В нас з’явилися проблеми:
Білченят слід відшукати!
Чапик: (прибіг і уважно принюхується)
Ось, здається, їхня хата …
А, це – їх слідів мережка:
По галявині стрибати
Кучугурами без стежки?..
Поспішали, видно, дуже:
Слід веде в кущі, в низину …
А-а, вони із Зайцем дружать:
Ось загублені шерстинки…
(Чапик зникає зі сцени, за ним Ворона, Петрик і Люся)
Дія ІІ
Картина 1.
Темний густий ліс. Кругом кучугури та завали. По центрі сцени – прикрита гілками та снігом вовча яма.
Кузька:
Хлопці, хлопці, - так не гоже:
Ви – на гіллі, я – в снігу.
Я дістати вас не можу,
Хоч я – визнаний бігун …
Чак:
А мені набридло гратись,
Хочу їсти … йдем назад!
Цок:
А куди? Ти знаєш. Брате?
Глянь, почався снігопад …
(сніг іде поволі, а тоді все густіший і густіший)
Що робити будем, Кузько?
Зверху – вітер, низом – сніг:
Йти по ньому дуже грузько,
Ще й ніде нема доріг …
Кузька:
Я тут теж не був ніколи:
Незнайомий ліс довкруж…
Сніг колючий в очі коле …
Йдемо прямо. – кроком руш!
Чак:
Почалася завірюха,
Де притулок нам знайти?
Заліпило ніс і вуха …
(Раптом чується тріск і шурхіт. Обвалюється пласт під ногами і Кузьки не стає)
Кузька:
Ой, рятуйте!
Цок:
Кузь. Де ти-и-и?
Чак: (озирається)
Де ти є ? Бо тут над краєм
Страшне ямище без дна…
Ти живий там?
Кузька: (з ями)
Я не знаю …
Темно скрізь і тишина …
Не підходьте до обвалу!
 За підмогою біжіть,
Доки ніч нас не застала!
Караул! Допоможіть!
Цок:
Чаку, в лісі стало лячно:
Ні душі нема ніде…
Вдома мама, мабуть, плаче
І обідати нас жде …
Чак:
Годі рюмсати так слізно, -
Треба діяти самим.
Зараз я на гілку влізу
Щонайблищої з ялин
І нагну її до низу,-
Ти ж дивися, не зівай:
Як на неї Кузька влізе, -
Ти – відразу витягай!
(Чак хапає гілку за самий кінчик і провисає на ній)
Цок:
Обережно! Дуже слизько!
Чуєш, Кузько, дотягнись!
Чак її нахилить низько,
Тільки ти непромахнись!
(тим часом гілка спружинила і Чак не втримавшись, падає в яму)
Цок: (плачучи)
Чаку! Чаку! Відгукнися!
Хоч словечком одзовись!
Кузька:
Та живий він! Лиш забився!
Цок! Мерщій біжи у ліс!
Цок:
Він живий? То правда, Чаку?
Чак:
Правда, правда … сам не влізь!
(здалека чути собачий гавкіт).
Цок: (прислухається)
Тихше, братці… Лай собаки! (радісно)
Хтось іще забрів в цей ліс!
Гей, рятуйте нас, хто може!
Тут ми всі, - допоможіть!
(збоку сцени з’являється Чапик, за ним Петрик з Люською на руках)
Чапик: (дослухається)
На пропажу нашу схоже…
Значить, - будем, братці, жить!
(підбігає ближче, роззирається).
Лиш погляньте, - вовча яма, -
Ще й на дні забитий дрюк, -
Між густими чагарями …
Діло це – недобрих рук …
Цок: (здершись на гілку)
Порятуйте! Там – мій братик, -
І ще Кузька, - зайченя …
Ми хотіли лиш погратись, -
А нас ждала западня…
Картина 2.
         Декорація та сама. Сніговиця вщухає. Петрик з Люською заглядають в яму.
Петрик:
Ну що скажеш, панно Люсю?
Як халепу цю здолати?..
Почекайте, обдивлюся …
Чапо, дай мені лопату!
(обходять вдвох яму по периметру і зникають в хащі: то щось гребуть, то стукають…)
Люся: (задумливо)
Люди ці, що смерть лишають
У глухих місцях навколо,
Гірші є за вовчу зграю,
Бо серця в них захололі.
Їм, - що свято, що не свято, -
Не зупиняться ніколи …
Попрошу їх врятувати
Я святителя Миколу!
Цок:
Вовча зграя? Ой, що буде?
Кузька, мабуть, вмре від ляку?
Люся:
Цить! Страшніші вовка – люди, -
Що стрельнуть із залізяки …
Та не всі вони погані:
Добрих є між них найбільше …
Бачиш, - Петрик брів снігами:
Вас шукав по всьому лісі …
Цок:
Так не пік ніколи сором
Ні очей, ні щік, як нині …
Згідні ми на всі докори,
Бо самі в усьому винні …
Петрик: (повертаючись)
Люсю! Люсю! Ми близенько:
Тягнем стовбур із ялинки …
Ти гукни отим маленьким,
Щоб притислися до стінки!
… Опускай!.. Трави … Тихіше!..
Обіпри мені на плечі …
Люся:
Я спущусь по ньому в нішу
І подам наверх малечу!
(обв’язується шнурком і зникає в ямі)
Люся: (з ями)
Нагорі! Приймайте в’язнів!
По-одному! Помаленьку …
Їм би зараз добру лазню,
Щоб відмитися гарненько
(Петрик з Чапиком витягують звірят, за ними з’являється і Люся. Звірята радіють, стрибають, обіймаються. Вигукують навперебій)
-         Я весь час в такій напрузі!
-         Знову разом як раніше!
-         Дуже дякуєм, вам друзі!
-         Ми не зробимо так більше!..
Ворона: (з’являється, голосно хлопаючи крильми)
Я, як завше, запізнилась …
Ви вже їх знайшли: Вітаю!
І в стр-рашному сні не снилось
Стільки нер-рвів і одчаю!
Полечу і втішу Чачу
І зайчиху на узліссі …
Більше хай вони не плачуть:
Кузька, Чак і Цок – знайшлися!!!
(зникає)
Картина 3.
         Декорації ті самі. Всі ще не можуть заспокоїтися, метушаться.
Люся:
Чуєш, Петрику, у мене –
Пропозиція для тебе:
Треба яму цю страшенну
Завалити нам чим-небудь.
Петрик, Чапик, Кузька і білченята:
-         Клас! Ура! Мерщій взялися!
-         Все тягніть в цю люту пащу!
-         Щоб не стало це узлісся
-         Кладовищем для пропащих!
(дружно закидають яму)
Чапик:
Що змогли тільки підняти,
Тим гатили збоку й знизу…
Треба ще щось, щоб зрівняти …
Петь, а в нас є сани з хмизом!
Петрик:
Браво, Чапо! Молодчина!
Хмиз до ями! Хутко-хутко!
Хай лише це місце згине
І не робить звірам смутку!
Люся:
Все, закінчена робота!
Час додому повертати!
Нас святкові ждуть турботи, -
Миколая зустрічати!
Чак:
Добре людям: стрінуть свято, -
Миколай роздасть гостинці …
Нас мине – снігів багато,..
Димарів нема й патинків …
Цок: (похнюплено)
Ще були ми неслухняні,
Засмутили добру неньку …
Через те, він і не гляне, -
А піде від нас швиденько …
Люся:
За усі діла погані
Слід пробачення просити:
Все тоді на місце стане,
Будуть скрізь вас всі любити!
Чапик:
З Миколаєм завжди ослик
По усіх дорогах бродить,
Все, що лиш святий попросить, -
Неодмінно гарно зробить.
Петрик:
У засніженому лісі
Важко прийдеться старому,
Щоб з торбами донестися
До кожнісінького дому …
А давайте Миколаю
Разом зробимо дарунки:
Ці санчата підлітаєм,
Аби він поставив клунки.
А для ослика змайструєм
Гарну упряж до комплекту …
От вони і помандрують
В темний ліс через замети.
Люся:
Славна, Петрику, ідея!
Нумо, поки не стемніло,
Треба впоратися з нею:
Добре серце – добре діло!

Картина 4.
         Всі дружно кинулися до праці. Знову йде густий лапатий сніг. Швидко темніє.
Чак:
Ой, як темно стало в лісі.
Це ж уже зайшов свят-вечір!
Кузька:
І по здобич вийшли лиси,
Що нам дуже не до речі …
Цок: (видерся на гілку)
Гляньте, мабуть, там пожежа!
Або, може, вовча зграя
Що з кущів за нами стежить …
Або ще щось … Я не знаю
(світла щораз більшає і воно заливає півсцени)
Петрик:
Не вовки це, не пожежа:
Місяченько в небі сяє
І висріблюється стежка
Під ногами Миколая!
(всі обернулись і заніміли. Святий Миколай появляється з великим мішком на спині. Позаду слухняний Ослик)
Святий Миколай:
Із свят-вечором, пралісе!
Чи у тебе все тут добре?
Чи вже спить, хто спати влігся?
Чи змагаються хоробрі?
Чи здорові всі дерева?
Чи біда яка не блудить?..
(помічає загачену яму …)
Яма страху, крові й реву …
І її копали люди …
(здивовано зупиняється перед усім товариством)
Пізній час а тут так жваво!!!
Що ви робите без мами?
Петрик:
Ми оце пеньки збирали
І гатили вовчу яму …
Святий Миколай:
Потрудились, бачу, чесно …
Все без дружби – недолуге …
Світ стає ще більш чудесним, -
Як відкриєш душу другу!
Я вітаю всіх вас щиро,
Славні жителі пралісу,
І бажаю щастя й миру
І чудес в принишклій тиші!
Все, що робиться з любов’ю, -
Те, сторицею вернеться …
Зичу доброго здоровя,
Співчуття – у кожнім серці!
І хай буде скрізь достаток,
А зима – лише надворі.
Хай в усіх-усіх маляток
Добрі вчинки казку творять!
Люся:
Пресвятий ти Миколаю!
Ти прости провини людям:
Хай для інших не копають
Вовчих ям і їх не судять.
Святий Миколай:
Хай так буде, як бажаєш!
Хай теплом сіяють очі!
Хай імення Миколая
Чудесами їх оточить!
Петрик:
Щиро дякуєм за милість
І у ділі, і у слові!..
Ми вам тут санки зробили
І до них – хомут ослові.
Святий Миколай:
Дорогі мої малята!
Співчуття – Велика смла!
Тож нехай оці санчата
Чарівні піднімуть крила!
(з’являється дивне світло. Звичайні санчата перетворюються на великі казкові сани. На упряжці Ослика появляються оздоби)
Прошу! Вмощуйтесь зручніше:
Час не жде, а підганяє…
Дзвонять дзвоники гучніше, -
На весь ліс той дзвін лунає!
(всі сідають в ці сани)
А тепер, - всі по домівках!
Місяць став посеред бору!
Вже кінчається мандрівка, -
На добраніч! В добру пору!


Бабусина пригода.

Дійові особи:
Бабуся. Песик.
Ведмідь. Каченята.
Лис. Каченя.
Гай, лука, за нею річка. Бабуся з лозиною і клуноч¬ком жене каченят на луку і спиняється під деревом.
Бабуся
Пасіться, любі каченятка, 
скубіть собі м'яку травичку, 
купайте в сонечку крилятка 
та поринайте у водичку. 
Ловіть метеликів та мушок, 
але наставте добре вушка: 
там, бачите, синіє ліс. 
Живе в тім лісі хитрий Лис. 
Ану ж бо всі запам'ятайте: 
як Лисавгледите — тікайте!
 (До Песика.)
А ти, чорненький, не лежи:
малих пильненько стережи! 
Коли б десь Лис чи Вовк скакав, 
що ти робитимеш?
Песик 
Гав, гав!
Бабуся 
(киває головою і гладить Песика)
Гаразд! Дивись мені пильніше 
та гавкай дужче, голосніше!
Песик (весело скаче й голосно гавкає) 
Гав-гав, гав-гав! Гав-гав, гав-гав!
Бабуся 
Та я ж не Лис — чого пристав?
Песик біжить до каченят, які вже розсипалися по луці й пасуться.
Бабуся 
Як любо, мило серед гаю!.. 
Спочину, ляжу задрімаю.
Лягає на траву й кладе клуночок під голову. Виходить Ведмідь,
розглядається навкруги і враз спиняється, побачивши Бабусю.
Ведмідь 
А хто це тут лежить та спить? 
Хто смів ногою тут ступить? 
Тут все моє — і луг, і гай. 
Я з'їм тебе! Ану, вставай!
Будить лапою Бабусю.
Бабуся (прокинувшись) 
Ой лишенько! Ведмідь! Боюся...
Ведмідь
Ти хто така?
Бабуся
Та я — Бабуся.
Там, під горою, в мене хатка... 
А тут пасу я каченятка.
Ведмідь 
А що то в клуночку у тебе?
Бабуся 
Та це ж медку взяла для себе.
Ведмідь (облизуючись) 
Медку? Медку! Люблю медок!
Але ненавиджу бджілок! 
(До Бабусі лагідно.) 
Коли медку мені даси, 
хоч і щодня качат паси.
Бабуся
Чому ж Ведмедику не дати, 
коли він хоче ласувати...
На хліб намазати — чи так?
Ведмідь
 І сам не знаю, краще як...
Бабуся бере ложку й набирає з горнятка меду. Ведмідь нетерпляче
тупцює й похапливо їсть, облизуючи ложку й лапи. Здалека чути
гавкання Песика.
Песик
 Гав-гав, гав-гав! Гав-гав, гав-гав!
Бабуся
Ой Боженьку, це ж Лис напав!
Ведмідь 
Не бійсь, Бабусю, захищу, 
а Лиса хитрого провчу!
Біжать каченята, за ними женеться Лис і ловить каченят. Ведмідь
забігає збоку й хапає Лиса.
Ведмідь 
Ой, будеш, Лисе, у мішку... 
Чого це ніс твій у пушку?
Лис
Та я хотів пограти з ними...
Ведмідь
Ага! Попався! Не пручайся! 
Кажи всю правду, признавайся: 
чого ти гнався за малими?
Лис
То Каченя мене напало
і якось в рот саме попало...
Ведмідь 
Не вірю, Лисе!
(До Песика.) 
Він сказав неправду, Песику?
Песик (притакуючи) 
Гав-гав!
Каченя (до Ведмедя) 
Неправду каже Лис, 
що я його напало... 
Чого б я в рот скакало?! 
Щоб голову одгриз?
Каченята (гуртом) 
Так-так! Ках-ках, так-так, ках-ках...
Ведмідь 
Кажи негайно, признавайся, 
а коли ні, то в торбу пхайся.
Песик (завзято) 
Гав-гав, гав-гав! Гав-гав, гав-гав!
Ведмідь (до Песика) 
А може б, ти вже перестав?
(До Лиса.)
Не сором гнатись за малими?
Лис
Та я хотів пограти з ними...
Ведмідь
Бабусю, маєш ти лозину? 
Ану, почухай Лису спину.
Бабуся, усміхаючись, бере лозину.
Песик (до Лиса)
Гав-гав, гав-гав! Гав-гав, гав-гав!
Лис (до Бабусі)
Скажіть, щоб він хоч не лякав.
(Стає на коліна.)
Пустіть, у мене діточки...
Всі золоті, як зірочки.
Вони мене додому ждуть,
без мене не їдять, не п'ють.
Я вже не буду, присягаю...
Бабуся (до Ведмедя)
Пустіть! І я вже вас благаю,
він більш не буде...
Ведмідь (до Лиса)
Ну, дивись!
А попадешся — не просись.
Пускає Лиса. Песик кидається за Лисом.
Песик (завзято)
Гав-гав, гав-гав! Гав-гав, гав-гав!
Усі стають навшпиньки й дивляться. Песик за хвилину повертається.
Ведмідь (до Песика)
Чому ж ти Лиса не впіймав?
Песик винувато стає перед Ведмедем, склавши передні лапки й похиливши голову.
Бабуся (до каченят)
Напаслися? Наїлися?
На Лиса надивилися?
Каченята (киваючи головами)
Так-так! Ках-ках, так-так, ках-ках...
Бабуся
Ходімте вже до хатки.
Вже вечір. Час і спатки.
Подякуйте ж, маленькі,
Ведмедеві гарненько.
Каченята (вклоняються Ведмедеві) 
Так-так! Ках-ках, так-так, ках-ках...
Ведмідь 
Коли б щось трапилось, кричіть: 
«Біжіть, Ведмедику, біжіть!» 
Хай нападе чи Вовк, чи Лис — ,  
вже не сховається у ліс.
Бабуся (бере клуночок і лозину) 
То ми вже підемо до хати...
(До Ведмедя.) 
Хотіла б я вам щось сказати.
Ведмідь 
Кажіть, Бабусю: наперед я 
вам віддячуся за мед.
Бабуся 
Чи не могла б я вас просити 
колись до мене загостити? 
Зробіть цю ласку: завітайте!
Ведмідь 
Чи ж то безпечно? Уважайте — 
щоб там до лиха не прийшло. 
Це ж вам не праліс, а село!
Бабуся 
Та й близько там села немає! 
Гора, а з неї ліс збігає, 
та десь потік шумить здалека — 
оце й уся вам небезпека. 
Побачите мою хатинку 
й таку (показує) з горішками торбинку.
Ведмідь 
А ви горіхів не їсте?
Бабуся 
Мої вже зуби не на те.
Ведмідь 
А в мене зуби — подивіться! 
(Широко роззявляє рота.)
Бабуся 
Ой лишенько! Та не трудіться!
Ведмідь 
Та я відверто вам скажу, 
що я і камінь розкушу!
Бабуся 
А я... Ось я, стара Бабуся, 
а вас і стільки (показує) не боюся.
Ведмідь 
(піднімає лапи й кидається на Бабусю) 
Гам-гам! А що, Бабусю, налякав?
Бабуся перелякано хапається за серце. 

П е с и к, як м'ячик, стрибає вбік і гавкає на В е д м е д я
Песик 
Гав-гав, гав-гав! Гав-гав, гав-гав!
Бабуся (отямившись)
Аж з переляку піт облив! 
Гаразд, що Песик захистив.
Ведмідь (ніяково) 
Простіть... Я тільки жартував, 
а ти вже, Песику, «гав-гав»!
Бабуся 
То що ж, заглянете до хати?
Ведмідь 
Я вже не буду жартувати. 
Прийду! Кажу: прийду і край!
Бабуся 
А я до вас! Такий звичай.
Ведмідь 
Та ви ж не втрапите до мене — 
там ліс, як море те зелене.
Бабуся (показуючи на Песика) 
А це ось хто? Хай молоде, 
та має носа — доведе!
Ведмідь 
Це може статись: добрі пси, 
ой, мають капосні носи! 
Нехай прийдуть і каченятка — 
я покажу їм ведмедятка. 
(До каченят.)
Вас не злякає довгий шлях?
Каченята 
Так-так! Так-так, ках-ках, ках-ках.
Ведмідь 
Ой, я люблю таночки... 
Ану, малі, хоч трошки!
Бабуся 
Беріться за крилятка, 
танцюйте, каченятка!
Каченята 
Так-так, ках-ках, 
так-так, ках-ках...

Каченята танцюють. Ведмідь, пританцьовуючи, запрошує Бабусю, із нею прилучається до загального танцю

Немає коментарів:

Дописати коментар