понеділок, 25 лютого 2013 р.

"Вінок шани нашій Лесі"

Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають,
По рідній коханій моїй стороні …
Леся Українка
         Кожним променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу Леся Українка. Крізь серпанок легендарності проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий.
Поезія Лесі Українки – потужна складова духовної скарбниці нашого народу та світової літератури. В епіцентрі її поетичного світу доля України. Водночас щирістю почуттів і глибиною думки захоплює читачів пейзажна та інтимна лірика поетеси.
Міцно вкарбувалося ім’я славетної землячки в історію Волині. Цей чарівний куточок, заквітчаний красою довколишньої природи, освітлений чистотою джерел, був справжньою криницею і творчих, і життєвих сил поетеси. Про це розповіли працівники бібліотеки для учнів 4-их класів ЛНВК ЗОШ І-ІІІ ст. №22 – ліцей. Юні користувачі переглянули книжкову виставку «Милій тобі, землячко мужня», яка вводить читачів в чарівний світ Лесі Українки. Виставка збагачена світлинами, фрагментами з листів, спогадами рідних та друзів Лесі.

В основі виставки – поетичні, прозові й драматургічні твори, в яких, як у дзеркалі відбилася непересічна особистість автора від дитинства і до останніх днів.
Багато творів написала Леся для дітей – це «Казка про Оха-чародія», «Біда навчить», книги «Лелія»,й в дитячому крузі: «Пливе білий човен», «Мамо, іде вже зима», та інші.
Виставка буде корисною не лише вчителях та учням, а й усім тим, кого цікавлять доля і світ творчості видатної дочки українського народу.
Юні читачі читали вірші видатної землячки, відгадували загадки до казок Лесі Українки.


На закінчення літературного ранку учні переглянули фільм Волилинської творчої дитячої студії «БОРИВІТЕР» «Наша Леся».



середу, 20 лютого 2013 р.

105 років від дня народження Марії Пригари



Марія Аркадіївна Пригара народилася 20 лютого 1908 року в Москві у родині службовця. Згодом батьки переїхали до Криворіжжя, де маленька непосидюча дівчинка насолоджувалась чарами степу, залюбки бігала понад озером до школи, захоплювалась милозвучністю народних пісень, поезією українських дум, які навчив любити батько. Через деякий час сім'я переїхала в Київ, а потім — у Білу Церкву. Не раз доводилось терпіти злигодні, виконувати роботу не по літах: підводити призьбу, мазати хату, порядкувати в ній, хоч малій господарочці і рогача втримати в руках було важко.
Справжня література ввійшла в життя Марії Аркадіївни в Одесі, куди вона переїхала шістнадцятирічної дівчиною. Тому, коли постала проблема вибору професії, спочатку думала бути медиком, як мати, але переважила любов до поезії. М. Пригара стала студенткою Одеського інституту народної освіти. Восени 1924 року в місцевій газеті з'явився її перший вірш «Повстанець».
Працювала в газеті «Пролетарська правда», у видавництвах. Під час війни — на радіостанції імені Т. Г. Шевченка в Саратові. У 1945-1950 роках була заступником редактора журналу «Барвінок».
Перші книжки для дітей вийшли 1929 року. Це «Весна на селі» та «Дитячий садок». Десятки книжок Марії Пригари виховували в кількох поколіннях українських дітей любов до батьківщини, її історії й природи. Це й пейзажні поезії «Ми любим сонце і весну», і «Місто чудес», і особливо такі історичні казки й повісті, як «Козак Голота» (1966), «Михайлик — джура козацький», «Як три брати з Азова тікали», «Маруся Богуславка», «Тече Дніпро в синє море» та інші.
За «Вибрані твори: В 2-х томах» (1978) Марія Пригара була удостоєна премії імені Лесі Українки (1979).
Іншу грань ліричної героїні поетеси розкривають її збірки «дорослої» лірики: «Дорогою війни» (1944), «Напередодні» (1947), «Сестри» (1948), «Надвечір'я» (1977).
Плідно працювала Марія Пригара у царині художнього перекладу, переважно з польської, якою письменниця володіла досконало. її перу належать українські переклади роману «Фараон» Б. Пруста, поеми М. Некрасова «Кому на Русі жити добре?», романів та повістей Ванди Василевської «Вогні на болотах», «Райдуга», «Просто любов». «Кімната на горищі», «Пісня над водами», романів В. Реймонта «Селяни», Елізи Ожешко «Хам», Єжи Путрамен та «Роздоріжжя».
Пішла з життя Марія Аркадіївна Пригара 8 вересня 1983 року. На київському будинку, що на вулиці Михайла Коцюбинського, на знак вшанування її пам'яті встановлено меморіальну дошку.
У бібліотеці представлена поличка з біографією та творчістю.


вівторок, 19 лютого 2013 р.

540 років з дня народження Миколи Коперника


«Я віддаю перевагу задовольнятися тим, за вірність чого можу поручитися»
— Микола Коперник
Микола Коперникнародився в місті Торунь (Польща) 19 лютого 1473 року. Його батько був німецьким купцем, в сім'ї якого підростало четверо дітей. Під час епідемії чуми батько сімейства помер, тому вихованням Миколи зайнявся його дядько по матері, який був єпископом.
Дядько забезпечив племіннику гарну освіту. Коперник закінчив факультет мистецтв Краківського університету та юридичний факультет Болонського університету. Крім того, Микола займався вивченням медицини та богослов'я.
Після тривалого навчання Коперник повернувся до Польщі і працював каноніком в невеликому рибальському містечку Фромборк. Там почалися перші астрономічні спостереження Миколи Коперника, які він описав у своїй праці «Малий коментар».
«Обов'язок філософа полягає в пошуках істини всюди і наскільки провидіння це тільки дозволяє людському розуму»
— Микола Коперник
У листопаді 1520 року Коперника обрали адміністратором володінь капітулу. На цей час якраз припав розпал війни з хрестоносцями. Микола Коперник зумів організувати гарнізон Ольштин, щоб той відстояв себе перед ворогами. У наступному році Коперника призначили комісаром, а пізніше — канцлером капітулу.

У 1530-х роках він завершив роботу над своєю працею «Про обертання небесних сфер». Пізніше через цю роботу Миколу Коперника звинуватили в єресі. Але на той момент 
Микола Коперник
вченого вже не було в живих. Помер Коперник 24 травня 1543 року.

«І був Аристарх судимий за те, що зрушив з місця святий центр світу»
— Микола Коперник
Відео: Микола Коперник

четвер, 14 лютого 2013 р.

З любов'ю по житті!!!


     День Святого Валентина (Валентинів день, День Закоханих) — світське свято, яке відзначається в деяких країнах щороку 14 лютого.
Романтична легенда про Святого Валентина
  Християнського проповідника Валентина посадили в римську в'язницю за віру і невдовзі засудили до страти. Сидячи під вартою, Валентин закохався у сліпу дівчину, дочку в'язничного наглядача. Користуючись своїми медичними знаннями, він зцілив її від сліпоти.
      За іншою версією, сліпа дочка тюремника сама закохалася у Валентина. Той як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг відповісти на її почуття, але в ніч перед стратою (ніч проти 14 лютого) прислав їй зворушливий лист, який підписав «Твій Валентин».
     У пам'ять про це тепер у День Святого Валентина заведено дарувати одне одному «валентинки» — вітальні листівки у вигляді сердечок, з добрими побажаннями, словами кохання, пропозиціями руки та серця чи просто жартами, які не підписують, і той, хто отримує, повинен сам здогадатися, від кого вони..
   Також у цей день дарують коханим квіти (найчастіше троянди — символи кохання), цукерки-сердечка, інші сувеніри у вигляді сердечок, купідончиків, пташок, що цілуються.

Історично-релігійне підґрунтя
    За церковною легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.). Є відомості, що, поруч з основним покликанням, Валентин займався природничими науками та медициною.
  Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув'язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.
   Але щонайменше троє святих Валентинітів були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий - єпископом у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100-153 рр. Останній був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.[1]
  Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський - 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порту дель Пополо у Римі, які тепер часто називають "воротами Святого Валентина"). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Риму. 1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні - місті, де він колись був пастирем.[2]
    Вважається, що День Святого Валентина у християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна; за іншою версією, на честь богині кохання Юнони), який відзначався щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I.
    Широкої популярності в Західній Європі це свято набуло після XV століття. За переказом, винахід «валентинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в'язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається в Британському Музеї. У США свято відзначають з 1777 року.[2]
     Втім, у Римсько-Католицькій Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання: ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився — і видужав.
    Загалом у римо-католиків є 16 Святих Валентинів і дві Святих Валентини. Але пам'ять жодного з них 14 лютого не вшановують. 1969 року покровитель закоханих був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів. Натомість 14 лютого римо-католики відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іван II проголосив святими покровителями Європи.[2]
   У давні часи природні чинники та події позначалися не календарною датою, а приурочувались до святого, якого в той день вшановувала Церква (наприклад, на Спаса достигають яблука тощо). Відповідно, на час, коли відзначають день св. Валентина, припадає період парування птахів. Це й призвело до звичаю, що днем пізніше молоді люди шукали собі пару — дівчина вибирала собі хлопця, а той у відповідь обдаровував її, наслідуючи лицарські звичаї.[3]
Як День Святого Валентина відзначають у різних країнах
  Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до урни відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.[3]
    В Англії існувало повір'я, за яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав'язаними очима.
   Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов'язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».
Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір'ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.
       Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.
     В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілзації.
  Останніми роками День Святого Валентина набув і політичного звучання. Він був заборонений у Саудівській Аравії та Ірані. 2004 року радикальна група індуїстів "Шив Сена" демонстративно спалювала "валентинки" в Мумбаї.[2]

     З нагоди цього свята у нашій бібліотеці була організована виставка: "З любов'ю по житті".


вівторок, 12 лютого 2013 р.

"Чарівний світ витинанки"

          Пропонуємо вам переглянути цікаву та оригінальну українську народну техніку виробів з паперу - витинанки.
         Вирізати з паперу можна будь-що: і забавні-іграшки, і корисні дрібнички, і прекрасу для оселі.
         На виставці представлено вироби групи "Творчі діти".Матеріали взяті з Інтернету.

неділю, 10 лютого 2013 р.

2013 - Рік Водяної Змії


Справжній рік змії настає 10 лютого 2013 року, а не 1 січня, оскільки традиційний Китай використовує місячний календар для визначення дати Нового року. Що ж означає змія в уявленнях Піднебесної?
Змія — одна з 12 істот зодіакального китайського календаря. Це найзагадковіший знак, який символізує мудрість і силу духовної гідності. Під знаком змії перебувають ті, хто народився в 1893, 1905, 1917, 1929, 1941, 1953, 1965, 1977, 1989, 2001 і 2013 роках. 
У китайському календарі змія на шостому місці після дракона. Кожен із знаків зодіаку пов'язаний з 12 циклами землі відповідно. Це такі знаки: пацюка (), бика (), тигра (), кролика (), дракона (), змії (), коня (), кози (), мавпи (), півня (), собаки () і свині (). 
Люди в західних країнах, де поширене християнство, вважають змію порочною, жорстокою і зловісною твариною. Як мовиться в Біблії, змій спокусив Адама і Єву з'їсти заборонений плід. Тому змія часто розглядається як символ зла і диявола.
Китайці ж називають рік змії роком маленького дракона. Згідно зі стародавньою легендою, змію часто приймали за дракона. Стародавній китайський міф розповідає про Фу Сі  — одного з перших правителів Піднебесної, якого боги послали передати культуру китайцям. Він зображується як людина з тілом дракона або змії. 
У Японії білу змію вважають богом щастя і передвісником багатства, який обіцяє розквіт бізнесу і добру долю. У рік змії японці благословляють один одного, бажаючи змін і удачі, тому що на японській мові «зміїна шкіра» звучить так само, як і «зміна шкіри». Крім того, японські магазини продають гаманці з білої зміїної шкіри, підкреслюючи, що вони можуть принести успіх і багатство. 
У більшості людей змія викликає негативні асоціації, і вони вважають її злою істотою. Ті, хто народився в рік змії, в основному, мовчазні, стримані і байдужі. У той же час, вони емоційні, мають почуття гумору і привабливі. Зовнішній вигляд тих, хто народився в рік змії, можливо, не збігається з їхніми внутрішніми почуттями. Тому люди можуть ладити з ними, якщо подолають перше негативне враження. 

Девід Лі, Велика Епоха

  
У нашій бібліотеці була представлена відвідувачам виставка, з якої вони змогли краще ознайомитися і дізнатися багато цікавого про цього плазуна.

четвер, 7 лютого 2013 р.

Всесвітній Мандрівник - Жюль Верн















        


    8 лютого 2013 року виповнюється 185 років від дня народження французького письменника Жюль Верна.
         Захоплені сучасники називали Ж. Верна «всесвітнім мандрівником», «чарівником», «пророком», «провидцем», «винахідником без майстерні»
-         Першою книгою, яка принесла письменникові славу, був роман «П`ять тижнів на повітряній кулі» (1863). Головний герой - сміливий дослідник доктор Фергюссон організував експедицію на повітряній кулі, зробленій за його проектом. Роман відкрив серію творів Ж. Верна під назвою «Незвичайні подорожі». 
-         «Подорож до центра Землі» (1864) належить до жанру фантастики. Герої твору переживають нелегкі випробування, бачать минуле нашої планети та її читачів.  (Дати визначення слову «фантастика», пояснити, що значить «фантастичний твір»). 
-         Романи «З Землі на Місяць» (1865) та «Навколо Місяця» (1870) описують космічну подорож в артилерійському снаряді, випущеному з гармати. 
-         Найзнаменитіший роман Ж. Верна «Діти капітана Гранта» (1868). Щоб урятувати свого батька, його дітям та екіпажу судна потрібно розгадати загадку: географічні дані на записці, розмитою водою, не дають однозначної відповіді про місцезнаходження капітана Гранта. 
-         Відомі й любимі багатьма романи «20 тисяч льє під водою» (1870) та «Таємничий острів» (1875). Герою першого твору, капітану Немо, щоб залишити несправедливий і жорстокий світ, довелося збудувати підводного човна під назвою «Наутіліус». 
-         Дуже популярний роман «П`ятнадцятирічний капітан» (1878) – цікава й повчальна книга. Юнак, що не має великого досвіду, повинен стати капітаном, і він з гідністю виходить переможцем з усіх складних і небезпечних ситуацій, у які потрапляє він та екіпаж судна «Пілігрим».