Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтераповітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Після кількох років навчання в
Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець
йде на роботу. Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 році
в Гадяцькому повітовому суді.
Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а
згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в
Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих
містах Полтавщини.
На цей час припадають його перші спроби літературної творчості та
фольклористичної діяльності. Частину зібраних П. Рудченком фольклорних
матеріалів згодом опублікував його брат Іван Білик у
збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870)
та «Чумацкие народные песни» (1874).
З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій
казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне,
ретельне виконання службових обов'язків і дозволило досягти високого чину
дійсного статського радника). І. П. Рудченко починає пробувати свої
сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку
1860-х років публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских
ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав
окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у
львівському журналі «Правда» з критичними статтями.
Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою П. Рудченка. Уриваючи
час від відпочинку, просиджуючи вечори за письмовим столом, він з натхненням
віддається улюбленим заняттям. Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»),
підписані прибраним ім'ям Панас Мирний, з'явилися за кордоном, у
львівському журналі «Правда» в 1872 році. Попри те, що в 1870 —
1880-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, в зв'язку з
цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії,
друкувались переважно за кордоном і в Наддніпрянській Україні, тому були майже
невідомі широким колам читачів.
Панас Мирний (праворуч) та Іван Білик.1881 рік.
Так, 1874 року в журналі «Правда» побачили світ нарис
«Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П'яниця», а в1877 році
в Женеві з'являється повість «Лихі
люди». Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було
закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла
повні?» і подано до цензури, але в зв'язку з так званим Емським указом 1876року
в Росії цей твір не був опублікований і теж вперше з'являється в Женеві у 1880 році.
Тільки в середині 1880-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися
на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху «Рада», який видавав Михайло Старицький у
1883 — 1884 pp., публікуються перші дві частини роману «Повія» та два
оповідання з циклу «Як ведеться,
так і живеться». 1886 року в Києві виходять збірник творів
письменника «Збираниця з
рідного поля» та комедія «Перемудрив».
Одночасно Мирний продовжує виступати і в західноукраїнських збірниках та
журналах, де друкуються такі його твори, як «Лови», «Казка про
Правду та Кривду», «Лимерівна»,
переспів «Дума про
військо Ігореве».
Літературні інтереси Панаса Мирного тісно поєднувалися з його громадською
діяльністю. Ще за молодих років він був зв'язаний з революційним визвольним
рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка
«Унія», який був утворений у Полтаві; під час обшуку в нього були знайдені
заборонені політичні видання.
Підтримував Панас Мирний тісні зв'язки з багатьма діячами української культури — Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим,Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком. Як член комісії
міської думи він бере активну участь у спорудженні пам'ятника Івану Котляревському в
Полтаві.
Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в
період першої російської революції. Він виступає з відозвами, в яких закликає
до боротьби за свободу й рівноправність жінок. Співпрацює з журналом «Рідний край»,
який 1905 року почав видаватися в Полтаві. У ряді своїх творів
(«До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців») відгукується на революційні
події.
Коли 1914 року було заборонено вшанування пам'яті Шевченка,
письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і
обурення діями російської влади. Не дивно, що в 1915 р.
поліція розшукує «політично підозрілу особу» Панаса Мирного.
Через те, що письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки,
весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та й для офіційних
властей була таємницею. Та справа ще й в тому, що Панас Мирний, як людина
виняткової скромності, вважав, що треба дбати не за популярність своєї особи, а
за працю на користь народові.
Після встановлення Радянської влади в Україні Мирний, незважаючи на свій
похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ.
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року. Поховано його в Полтаві.
Немає коментарів:
Дописати коментар