День Святого Валентина (Валентинів день, День
Закоханих) — світське свято, яке відзначається в деяких країнах щороку 14
лютого.
Романтична
легенда про Святого Валентина
Християнського проповідника Валентина посадили
в римську в'язницю за віру і невдовзі засудили до страти. Сидячи під вартою,
Валентин закохався у сліпу дівчину, дочку в'язничного наглядача. Користуючись
своїми медичними знаннями, він зцілив її від сліпоти.
За іншою версією, сліпа дочка тюремника сама
закохалася у Валентина. Той як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг
відповісти на її почуття, але в ніч перед стратою (ніч проти 14 лютого) прислав
їй зворушливий лист, який підписав «Твій Валентин».
У пам'ять про це тепер у День Святого
Валентина заведено дарувати одне одному «валентинки» — вітальні листівки у
вигляді сердечок, з добрими побажаннями, словами кохання, пропозиціями руки та
серця чи просто жартами, які не підписують, і той, хто отримує, повинен сам
здогадатися, від кого вони..
Також у цей день дарують коханим квіти
(найчастіше троянди — символи кохання), цукерки-сердечка, інші сувеніри у
вигляді сердечок, купідончиків, пташок, що цілуються.
Історично-релігійне
підґрунтя
За
церковною легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора
Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.). Є відомості, що, поруч з основним
покликанням, Валентин займався природничими науками та медициною.
Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що
сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам
одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх
охочих. За це його заарештували й ув'язнили під охороною офіцера, прийомна
донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на
християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав
відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.
Але щонайменше троє святих Валентинітів були
римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий - єпископом
у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100-153 рр. Останній був
одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях
звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини
його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.[1]
Римський Валентин загинув 269 року (часи
імператора Клавдія II), тернійський - 197-го. Обидва були поховані на одному
цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порту дель Пополо у Римі, які тепер часто
називають "воротами Святого Валентина"). Останки першого Валентина
(римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Риму. 1836
року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони
зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці
Святого Валентина в Терні - місті, де він колись був пастирем.[2]
Вважається, що День Святого Валентина у
християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій (на честь бога
Фавна; за іншою версією, на честь богині кохання Юнони), який відзначався
щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського
Геласія I.
Широкої популярності в Західній Європі це
свято набуло після XV століття. За переказом, винахід «валентинки» приписують
герцогу Орлеанському Шарлю. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після
битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в'язниці віршовані
любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається
в Британському Музеї. У США свято відзначають з 1777 року.[2]
Втім, у Римсько-Католицькій Церкві св.
Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей,
які страждають на нервові захворювання: ікони часто зображують Валентина в
одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. За
церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію,
довго молився — і видужав.
Загалом у римо-католиків є 16 Святих
Валентинів і дві Святих Валентини. Але пам'ять жодного з них 14 лютого не
вшановують. 1969 року покровитель закоханих був вилучений із календаря святих
як такий, чию історичність взяли під сумнів. Натомість 14 лютого римо-католики
відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іван II
проголосив святими покровителями Європи.[2]
У давні часи природні чинники та події
позначалися не календарною датою, а приурочувались до святого, якого в той день
вшановувала Церква (наприклад, на Спаса достигають яблука тощо). Відповідно, на
час, коли відзначають день св. Валентина, припадає період парування птахів. Це
й призвело до звичаю, що днем пізніше молоді люди шукали собі пару — дівчина
вибирала собі хлопця, а той у відповідь обдаровував її, наслідуючи лицарські
звичаї.[3]
Як День
Святого Валентина відзначають у різних країнах
Валентинів день в Англії та Шотландії в
старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до урни відповідну
їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат;
потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким
чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її
«Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми,
подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його
«дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо).
Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно,
він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та
Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.[3]
В Англії існувало повір'я, за яким перший
мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином
— хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони
гуляли з зав'язаними очима.
Італійці у День Святого Валентина вважають
своїм обов'язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають —
«солодкий».
Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за
повір'ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його
чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.
Німці вважають Валентина покровителем психічно
хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях
проводять спеціальне Богослужіння.
В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата
дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято
закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої
статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від
аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед
молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого
дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілзації.
Останніми роками День Святого Валентина набув
і політичного звучання. Він був заборонений у Саудівській Аравії та Ірані. 2004
року радикальна група індуїстів "Шив Сена" демонстративно спалювала
"валентинки" в Мумбаї.[2]
З нагоди цього свята у нашій бібліотеці була організована виставка: "З любов'ю по житті".
