"Кобзарева струна не вмирає"

Щороку, в березні Україна відзначає дні, які в народі називають «Шевченківськими».

Світ давно визнав неперевершеність творчого доробку великого українського Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка. Його дбайливе ставлення до слова, і рідної країни подарували поетові славу батька української літератури. Ліричні перли пробуджують відчуття любові до народу з тонкою, поетичною душею, котрій і говорить, неначе співає.

Твори Шевченка вчать любити Батьківщину, берегти пам'ять про вітчизну історію, плекати красу рідного краю. Про це все розповідала книжкова виставка «Наш Улюблений Кобзар».

 Про життєвий і творчий шлях Кобзаря. З цікавістю юні читачі переглянули документальний фільм «Обличчя українського народу», давали відповіді до вікторини, присвяченої геніальному творцю художнього слова.

З вогником в очах читали діти вірші славного Кобзаря, розгадували кросворди по творчості Тараса Шевченка, співали пісні, які покладені на музику.

Зацікавив присутніх і бібліографічний огляд літератури «Батька Тарас – дітям України», де ознайомилися з літературою, яка є для дітей, написаною славним сином України.

Доповненням масового заходу є виставка дитячих малюнків на тему: «Ми тебе не забудемо, Тарасе», де в кожному малюнку відчувається шана і любов до творів Тараса Шевченка гордості українського народу, за славетного Кобзаря.

"Чарівний дивосвіт Наталі Забіли"

Наталя Забіла (5.03.1903, Санкт-Петербург — 6.02.1985, Київ) — одна з найулюбленіших українських дитячих поеток.

Народилася у дворянській родині з давніми мистецькими традиціями. Серед її предків — поет-романтик Віктор Забіла. Дід поетеси — Пармен Забелло — скульптор. Батьки Наталі вчилися в художньому училищі Штігліца.

Дівчинка зростала в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом. І це, певна річ, вплинуло на її розвиток, художні смаки. Вона багато читала, зокрема, твори Тараса Шевченка, і вже в дитинстві пробувала писати вірші.

1917 р. сім'я переїжджає в Україну й оселяється в невеличкому селищі Люботин (нині Харківської області). Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося працювати, щоб якось вижити. Наталя закінчує прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин під Харковом.

1925 р. Наталя Забіла закінчує історичне відділення Харківського інституту народної освіти. Ще в студентські роки починає писати для дітей. Видавши 1928 р. віршоване оповідання «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. Тривалий час, до 1947 р., поетка редагувала журнал «Барвінок».

Близько 200 книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користувалися й користуються збірки: «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934), «Стояла собі хатка» (1974) та інші.

Виставка літератури до 110 - річчя від дня народження Наталі Забіли.

           

"Вінок шани нашій Лесі"

Нехай мої струни лунають,

Нехай мої співи літають,

По рідній коханій моїй стороні …

Леся Українка

         Кожним променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу Леся Українка. Крізь серпанок легендарності проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий.

Поезія Лесі Українки – потужна складова духовної скарбниці нашого народу та світової літератури. В епіцентрі її поетичного світу доля України. Водночас щирістю почуттів і глибиною думки захоплює читачів пейзажна та інтимна лірика поетеси.

Міцно вкарбувалося ім’я славетної землячки в історію Волині. Цей чарівний куточок, заквітчаний красою довколишньої природи, освітлений чистотою джерел, був справжньою криницею і творчих, і життєвих сил поетеси. Про це розповіли працівники бібліотеки для учнів 4-их класів ЛНВК ЗОШ І-ІІІ ст. №22 – ліцей. Юні користувачі переглянули книжкову виставку «Милій тобі, землячко мужня», яка вводить читачів в чарівний світ Лесі Українки. Виставка збагачена світлинами, фрагментами з листів, спогадами рідних та друзів Лесі.

В основі виставки – поетичні, прозові й драматургічні твори, в яких, як у дзеркалі відбилася непересічна особистість автора від дитинства і до останніх днів.

Багато творів написала Леся для дітей – це «Казка про Оха-чародія», «Біда навчить», книги «Лелія»,й в дитячому крузі: «Пливе білий човен», «Мамо, іде вже зима», та інші.

Виставка буде корисною не лише вчителях та учням, а й усім тим, кого цікавлять доля і світ творчості видатної дочки українського народу.

Юні читачі читали вірші видатної землячки, відгадували загадки до казок Лесі Українки.

На закінчення літературного ранку учні переглянули фільм Волилинської творчої дитячої студії «БОРИВІТЕР» «Наша Леся».

105 років від дня народження Марії Пригари

Марія Аркадіївна Пригара народилася 20 лютого 1908 року в Москві у родині службовця. Згодом батьки переїхали до Криворіжжя, де маленька непосидюча дівчинка насолоджувалась чарами степу, залюбки бігала понад озером до школи, захоплювалась милозвучністю народних пісень, поезією українських дум, які навчив любити батько. Через деякий час сім'я переїхала в Київ, а потім — у Білу Церкву. Не раз доводилось терпіти злигодні, виконувати роботу не по літах: підводити призьбу, мазати хату, порядкувати в ній, хоч малій господарочці і рогача втримати в руках було важко.

Справжня література ввійшла в життя Марії Аркадіївни в Одесі, куди вона переїхала шістнадцятирічної дівчиною. Тому, коли постала проблема вибору професії, спочатку думала бути медиком, як мати, але переважила любов до поезії. М. Пригара стала студенткою Одеського інституту народної освіти. Восени 1924 року в місцевій газеті з'явився її перший вірш «Повстанець».

Працювала в газеті «Пролетарська правда», у видавництвах. Під час війни — на радіостанції імені Т. Г. Шевченка в Саратові. У 1945-1950 роках була заступником редактора журналу «Барвінок».

Перші книжки для дітей вийшли 1929 року. Це «Весна на селі» та «Дитячий садок». Десятки книжок Марії Пригари виховували в кількох поколіннях українських дітей любов до батьківщини, її історії й природи. Це й пейзажні поезії «Ми любим сонце і весну», і «Місто чудес», і особливо такі історичні казки й повісті, як «Козак Голота» (1966), «Михайлик — джура козацький», «Як три брати з Азова тікали», «Маруся Богуславка», «Тече Дніпро в синє море» та інші.

За «Вибрані твори: В 2-х томах» (1978) Марія Пригара була удостоєна премії імені Лесі Українки (1979).

Іншу грань ліричної героїні поетеси розкривають її збірки «дорослої» лірики: «Дорогою війни» (1944), «Напередодні» (1947), «Сестри» (1948), «Надвечір'я» (1977).

Плідно працювала Марія Пригара у царині художнього перекладу, переважно з польської, якою письменниця володіла досконало. її перу належать українські переклади роману «Фараон» Б. Пруста, поеми М. Некрасова «Кому на Русі жити добре?», романів та повістей Ванди Василевської «Вогні на болотах», «Райдуга», «Просто любов». «Кімната на горищі», «Пісня над водами», романів В. Реймонта «Селяни», Елізи Ожешко «Хам», Єжи Путрамен та «Роздоріжжя».

Пішла з життя Марія Аркадіївна Пригара 8 вересня 1983 року. На київському будинку, що на вулиці Михайла Коцюбинського, на знак вшанування її пам'яті встановлено меморіальну дошку.

У бібліотеці представлена поличка з біографією та творчістю.